День української музики. Навіщо нам власний день?

27 травня 2026 року Верховна Рада України підтримала встановлення Дня української музики. Відтепер щороку у третю суботу вересня ми відзначатимемо день, присвячений українській музиці, її авторам, композиторам, виконавцям, продюсерам та всім, хто формує музичну індустрію країни.
Тим самим українська музика поступово отримує власну субʼєктність на рівні держави. Адже за кожною піснею стоїть велика екосистема.
Автори пишуть тексти й музику. Виконавці створюють навколо неї власні світи. Продюсери працюють над звучанням. Менеджери вибудовують операційні процеси, партнерства, карʼєри виконавців. Видавці та організації колективного управління працюють із правами. Дистрибʼютори доставляють музику до стримінгів. Концертна індустрія переносить її зі смартфонів на сцени.
Все це разом і є українською музичною індустрією. І тепер у неї зʼявляється ще одна спільна точка. Ініціатива, яка виникла всередині музичної спільноти.
Ініціатива створення Дня української музики була започаткована ГО «УААСП» та ГО UAME. Далі ідея пройшла вже державний шлях і зрештою була підтримана Верховною Радою України.
Ми часто говоримо про те, чого українській музичній індустрії не вистачає. Законодавства. Інфраструктури. Захисту авторських прав. Даних. Інвестицій. Представництва інтересів індустрії перед державою.
Але індустрія стає індустрією саме тоді, коли її учасники поступово починають не лише говорити про проблеми всередині власної бульбашки, а й створювати інституційні зміни навколо себе.
У цьому сенсі поява Дня української музики — маленький, але символічно важливий крок. Окреме значення має здатність довести його до результату.

Чому саме третя субота вересня?

Дата теж виникла не випадково. Її історичним орієнтиром стало 24 вересня 1989 року — день закриття легендарного фестивалю «Червона Рута» у Чернівцях. Саме тоді публічно прозвучав заборонений радянською владою український національний гімн «Ще не вмерла Україна».
Українська музика історично була способом зберігати мову. Передавати культуру. Формувати ідентичність. Протистояти русифікації. Говорити те, що в певні історичні періоди не дозволяли говорити прямо. І продовжує виконувати цю функцію сьогодні.
За останні роки ми особливо добре побачили, наскільки потужним інструментом представлення країни може бути музика. Людина в іншій частині світу може нічого не знати про структуру української економіки, наших підприємців або внутрішні суспільні процеси. Але вона може знати українську пісню.
Побачити українського артиста на міжнародному фестивалі. Додати трек до свого плейлиста. Побачити українську мову у світових чартах. Зацікавитися культурою, з якої ця музика походить.
Можна щороку в третю суботу вересня дружно опублікувати сторіс з українською піснею, привітати музикантів і наступного дня забути про існування свята ще на рік.
А можна поступово сформувати навколо цієї дати справжню традицію. Концерти української музики. Професійні події музичної індустрії. Спеціальні редакційні добірки стримінгів. Ефіри на радіо й телебаченні. Розмови про авторів і композиторів, які часто залишаються за іменем виконавця. Відкриття нових артистів. Освітні заходи. Дискусії про стан ринку та його майбутнє. Можливо, навіть щорічне підбиття підсумків: якою стала українська музика за попередні 12 місяців і куди ми рухаємося далі. Тоді це справді матиме сенс. Бо сильна музична культура формується не лише великими артистами та хітами.
Навколо неї поступово виникають власні інституції, правила, професійні спільноти, традиції та історична памʼять. Тепер маємо ще одну таку традицію.
Третя субота вересня — День української музики.
І окремо дякую ГО «УААСП», ГО UAME та всім представникам музичної спільноти, які доклалися до того, щоб ця ініціатива пройшла шлях від ідеї до офіційного памʼятного дня.
Нам справді є що слухати. Є кого відкривати світу. Є чим пишатися.
І точно є що будувати далі.