Критика в музиці

Коли ви починаєте займатися музикою, ви рано чи пізно переходите в публічне поле. Викладаючи відео з контентом, свою музику і чи будь-що інше, ви неминуче стикаєтесь з критикою. Будь то рандомний коментатор, персональний хейтер чи сусід, який, паркуючи машину, з вікна вам скаже: слишал твой музон — полний ацтой, найді нармальну роботу)
Якщо коротко, критику не любить ніхто. Нікому не подобається слухати про себе щось погане. Той, хто каже, що це не так, або триндить, або приісполнився і пропрацював себе. Я критику не люблю і ніколи не любив. От не любив і всьо. Раніше дуже злився, коли хтось мене критикував, особливо коли я не просив про це. Тому я винайшов свою схему і розкажу вам про неї)
1. Критика обмежується баблом
Опа, а як це так?) Всі люди, які дійсно можуть дати вам конструктивну критику, суперкомпетентні. Вони вчились на дорогих курсах, написали багато крутих пісень і виграли стотисяч нагород. Вони вчились, падали, вставали і боролись. Вони дуже затребувані у своєму ділі і дуже зайняті. Їм просто НІКОЛИ вас критикувати і писати мєрзкі комєнти. Дочекатись критики (конструктивних порад чи аналізу) від них можна або по блату, або за гроші. Всю круту критику своїх робіт і гри я отримав за гроші. І за немаленькі. Я брав уроки по 100$ за один, де прєпод за урок давав один концепт, і він був суперефективний. 45 хв — і всьо, пака. 
Є крутєнні продюсери, які розбирали мої треки на зап’ясті і розносили їх в пух і прах) Тож за гроші. І я сам до них йшов) Мені багато допомагали друзі/колеги без грошей, по дружбі. Тут не про гроші, а про комʼюніті. Всі люди, які чогось досягли, будуть намагатись вам допомогти, бо вони самі були на вашому місці. І їм теж хтось поміг.
2. Критика, коли вам платять.
Пишете аранж за гроші, чи гітару, чи зводите. Людина платить вам гроші і може критикувати вас. Вона купляє вашу роботу і може проявляти невдоволення або вносити правки. Вона платить — і це норм. Друге діло, що всі правки ненавидять, бо часто вони бувають кончені і нічого не міняють. Це питання дискусійне) 
Я сприймаю критику тільки від тих, кого сам прошу. Це або люто компетентні люди за гроші, або колеги, з якими я в комʼюніті по дружбі, або суперблизькі мені люди. Думка інших людей мені не цікава. По-перше, я не просив, по-друге, рівень компетенції цих людей у моїй професії, зазвичай, критично низький. Вони можуть мати точку зору, но її цінність для мене рухається до нуля. Як каже мій тато: я можу мати точку зору про ядерну фізику, і ти можеш мати. Тільки я дипломований фізик, а ти — прочитав 3 статті на вікіпедії. Цінність моєї точки зору — рубас, а твоєї — копійка. А може, і менше) 
Я, в принципі, не люблю музичних критиків. Вони говорять музикантам, як би вони робили музику, якби вміли. Не моє, кароч.
Є інша сторона того всього — у вас має бути внутрішній суддя, який може критично оцінювати те, що ви робите. Наскільки ви можете конкурувати з іншими на вашому рівні і наскільки ви далекі від фірми. 
Визнання власної недосконалості — ключ до саморозвитку і прогресу. Є такий синдром Даннінга — Крюгера. Це психологічна особливість людей, рівень компетенції яких настільки низький, що вони не здатні це осягнути. Це просто за межами їхнього сприйняття. Оточіть себе правильними людьми, які допоможуть вам сформувати правильний вектор і цілі. Зрозуміти, що ок, а що не ок.
Коли я поступив в Глієра, навколо мене були десятки суперталановитих музикантів. Ми спілкувались і грали. Моя планка була задерта супервисоко, бо я знав, ким я хочу бути. Кожен раз, коли я просив про допомогу, я отримував її) Ніхто не намагався знищити мою самооцінку. Біжіть від людей, які її руйнують. біжіть і не оглядайтесь. У кожного свій час і строк. Всі ми колись чогось не вміли. 
Я поступив в музвуз в 25 років. З трудом міг грати в тональностях з 2 знаками і не знав гармонії, і не чув акордів. Як бачите, все змінюється. В мене був знайомий в БЦ, який був абсолютно фантастичним гітаристом. Займався 24/7, навіть пару раз в голодний обморок падав) Грав як боженька, но кожен раз, коли я в нього шось питав, слухав лекцію про то, який я дибіл, не знаю таких речей, бла бла. І вапше ви всі гамно, а я бусінка. Токсік мрачний. Без нього моє життя стало набагато кращим)
В мене був персональний хейтер) Він і зараз є. Щоб я не робив, він влазив зі своїми мєрзкими зауваженнями про кілогерци і неламповом звукє. Я злився, вступав в перепалки і завжди програвав) А потім зрозумів, що найбільше щастя в його житті — це обсирати те, що роблю я. Я помилявся сто разів, бо завжди рухався вперед. Він не помилявся, бо стояв на місці. В якийсь момент мені просто стало його жалко, і я більше ніколи не відповідав на його коментарі. 
Коли вас хтось вас мрачно критикує — подумайте про того, хто пише цей комент. Начяльнік накричав, жінка насварила і даже кіт насцяв у тапки. Єдине щастя — обісрати і обесцінити когось, щоб хоч якось вимістити злобу. Якщо сильно бісить — заблочте) Дякую всесвіту за цей винахід. Заблочив — і нема проблеми. 
Абажаю)Друзі, рухайтесь вперед і не зважайте на критику, особливо якщо ви її не просили) Сабака лає — караван іде. Всім успіхів!

Автор: Володимир Павловський

Продюсер, гітарист у Verka Serduchka&band, Dzidzio, Roxolana, Karta Svitu.